ЗВІТ КОМІТЕТУ З БІОЕТИКИ ТА ЕТИЧНИХ ПИТАНЬ

04.10.2016 Распечатать запись

ЗВІТ КОМІТЕТУ З БІОЕТИКИ ТА ЕТИЧНИХ ПИТАНЬ ПРИ СВЯЩЕННОМУ СИНОДІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
(грудень 2011 — грудень 2012 рр.)

У звітному періоді Комітетом з біоетики та етичних питань при Священному Синоді Української Православної Церкви було проведено три розширених та чотири робочих засідання. Головними темами, над якими працював Комітет, були актуальні питання життя українського суспільства, які потребували етичної оцінки з позицій православно-християнського віровчення, а саме:

1) перспективи розвитку трансплантології в Україні і можливі зміни законодавства України щодо розширення кола осіб — потенційних донорів, умов вилучення органів та тканин людини за життя та після смерті особи, створення баз даних потенційних донорів;
2) питання щодо впровадження в Україні Єдиного державного демографічного реєстру та системи електронної біометричної ідентифікації громадян.

II. Іншим суспільно резонансним питанням, на якому було зосереджено увагу Комітету з біоетики та етичних питань у 2012 році, стала законодавча ініціатива впровадження в Україні Єдиного державного демографічного реєстру та системи електронної біометричної ідентифікації громадян, яка в теперішній час набула свого законодавчого втілення. З приводу даної ініціативи загалом та окремих положень відповідного закону про Єдиний державний демографічний реєстр у суспільстві розгорнулася жорстка дискусія, яка триває і досі. Особливе занепокоєння закон викликав серед православних віруючих та церковної громадськості.

Як відомо, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський та всієї України Володимир у своєму листі до Президента України від 10 жовтня 2012 року звернувся до глави держави з проханням накласти вето на закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

З проханням скористатися правом вето щодо даного закону до Президента звернулася також ряд релігійних та громадських організацій, що висловили занепокоєння можливими обмеженнями прав людини у зв’язку з впровадженням даного закону.

З огляду на те, що аналіз закону про Єдиний державний демографічний реєстр з позицій православно-християнського віровчення проводився також Богословсько-канонічною комісією при Священному Синоді Української Православної Церкви, Комітет з біоетики та етичних питань визнав за доцільне обмежитися лише експертними висновками етико-правового характеру, які б мали висвітлити певний кут зору з метою подальшого богословського аналізу даного питання.
Експертні висновки Комітету з біоетики та етичних питань щодо наслідків впровадження в Україні Єдиного демографічного реєстру та системи електронної біометричної ідентифікації.

Відповідно до Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (надалі «Закон»), прийнятий Верховною Радою України у другому читанні 2 жовтня 2012 року, в Україні впроваджується електронна інформаційно-телекомунікаційна система обліку громадян — Єдиний державний демографічний реєстр (надалі «Реєстр»), на підставі якого буде здійснюватися накопичення, зберігання та поширення інформації про особу та документи, що її посвідчують (ч. 1 ст. 4 Закону).

Як випливає з тексту Закону, головним змістом даної електронної системи є створення в інформаційному кібернетичному просторі (комп’ютерна мережа, обчислювальний центр) штучного віртуального образу людини на підставі сукупності її даних та характеристик, зокрема, біометричних характеристик. До таких біометричних характеристик у Законі віднесено: основні біометричні дані, параметри — відцифрований підпис особи та відцифрований образ обличчя особи; додаткові (факультативні) біометричні дані, параметри — відцифровані відбитки пальців рук (пп. 1, 2. ч. 1 ст. 3 Закону).

Ці біометричні характеристики, згідно статті 3 Закону, мають використовуватися для ідентифікації особи, яка визначається Законом як «установлення тотожності особи за сукупністю інформації про неї за допомогою основних (обов’язкових) та додаткових (факультативних) біометричних даних, параметрів». При цьому, як зазначено у Законі, ідентифікувати, це «здійснювати комплекс заходів, який дозволяє виконувати пошук за принципом «один до багатьох», співставляючи надані особою біометричні дані з колекцією шаблонів, що представляють усіх осіб, інформацію про яких внесено до Реєстру». Технічним знаряддям ідентифікації особи визначається безконтактний електронний носій інформації, який імплантується у документи, що посвідчують особу, або її спеціальний статус, та «дозволяє здійснити комплекс заходів, пов’язаних з ідентифікацією особи».

З моменту створення відповідного файлу даних у реєстрі подальша ідентифікація людини здійснюється на підставі даних Реєстру. Отже, електронний біометричний образ людини в Реєстрі стає у соціально-правовому вимірі первісним по відношенню до реальної людини.

Так, відповідно до Статті 16 Закону: «Рішення про здійснення переоформлення замість втраченого або викраденого документа, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру, приймається уповноваженим суб’єктом за результатами ідентифікації заявника. Ідентифікація заявника здійснюється на підставі даних, отриманих з бази даних розпорядника Реєстру». При цьому, уповноважений суб’єкт має право відмовити заявникові у видачі документа у разі, якщо дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.

Іншими словами, якщо, за тих чи інших обставин у особи виникає потреба відновлення документів з електронним носієм інформації і при цьому мали місце зміни її відповідних біометричних характеристик, або даних Реєстру, то основою її ідентифікації є дані Реєстру, а не фактичні характеристики людини. Разом із цим, будь-які соціально-значущі дії, які потребують наявності документу, що посвідчує особу, в перспективі застосування Закону мають супроводжуватися ідентифікацією особи шляхом співставлення її даних та характеристик з даними Реєстру.

Таким чином, Єдиний державний демографічний реєстр стає головним джерелом суб’єктності людини та здатності брати участь у будь-яких правовідносинах. Згідно з Законом, дані про особу, у тому числі біометричні дані особи, розміщуються і в Реєстрі, і на безконтактному електронному носії — чипі, який дозволяє здійснювати комплекс заходів, пов’язаних з ідентифікацією особи і є посередником між нею та Реєстром (ст.ст. 3, 15, 16 Закону). При цьому, вичерпного переліку інформації що заноситься на електронний носій — чип, у Законі не визначено, а сама людина не має самостійного доступу до зчитування чипу та перевірки розміщеної на ньому інформації.

Загалом, це означає докорінну зміну паспортного режиму в країні, суть якої — фактичне вилучення у населення паспортів. Документ, визначений Законом як «паспорт громадянина України» і виготовлений у вигляді картки з безконтактним електронним носієм інформації — чипом (ч. 4 ст. 21 Закону), не є паспортом в усталеному розумінні, тобто не є автономним самодостатнім документом, що посвідчує особу, оскільки потребує додаткових технічних засобів взаємодії з Реєстром. Як випливає зі змісту Закону, фактичним паспортом стає сукупність (файл) персональних даних людини в Реєстрі. У той же час, на руках у людини замість паспорту опиняється лише картка доступу до файлу персональних даних у Реєстрі, за допомогою якої та технічних засобів Реєстру уповноважені особи у відповідних випадках здійснюють перевірку даних людини на предмет її ідентифікації, тощо. При цьому, скористатися своїм паспортом і правами громадянина, для реалізації яких потрібен паспорт, громадянин в змозі лише за наявності спеціального обладнання — зчитувальних електронних пристроїв (засобів Реєстру), та за умови проходження ідентифікації у процесі взаємодії з засобами Реєстру.

Виглядає так, нібито людина пожиттєво віддає свій паспорт певній установі і кожного разу вимушена звертатися до цієї установи, щоб скористатися своїми правами, які має відповідно до Конституції України та чинного законодавства. Однак загальновідомо, що позбавлення людини паспорту або обмеження можливостей користуватися ним притаманне державам з тоталітарним режимом та криміналізованим системам, як простий та ефективний засіб контролю над людиною й обмеження її свободи. Україна яка, згідно з Конституцією, є демократичною, правовою державою, не повинна наслідувати приклади таких режимів.

До набрання чинності цього Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує його громадянство. З цього випливає, що власником паспорту громадянина України є громадянин України. Новий Закон передбачає перехід права власності на паспорт громадянина України від самого громадянина до держави.

Так Закон встановлює право власності держави щодо «паспорту громадянина України» (ст.ст. 13, 21 Закону) та бази даних Реєстру, розпорядником якого є уповноважений орган виконавчої влади (ст. 2 Закону). У контексті Закону і статусу, який відповідно Закону, надається файлу персональних даних людини у Реєстрі — її електронному біометричному образу, це означає виникнення у держави через систему електронного біометричного обліку не тільки права власності на паспорт громадянина України, а ще й права власності на права людини і громадянина, а отже, з урахуванням безальтернативності запропонованої Законом системи, і на саму людину.

До цього слід додати, що інформація про біометричні дані людини, зокрема поведінкові ознаки, може бути використана для контролю над людиною та маніпуляцій з її свідомістю.

Символом обмеження свободи людини, її закріпаченого стану є присвоєння номерів і використання останніх у якості засобу ідентифікації. Як відомо з історії, така практика набула поширення по відношенню до ув’язнених тюрем та концентраційних таборів. У нацистських таборах смерті номер викарбовувався на тілі людини.

Відповідно до ст.10 Закону, у процесі створення Реєстру автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі, який з іншими характеристиками особи вноситься до документів, що посвідчують особу, і який ставиться в однозначне функціональне співвідношення з файлом персональних даних — електронним біометричним образом людини в Реєстрі. Іншими словами, цей номер позначає разом усю сукупність даних про людину, зафіксованих в Реєстрі, і свідчить про належність людини до даної системи — символізує підпорядкованість людини цій системі. Наявність у людини цифрового найменування, даного системою, повністю зумовлює її життєдіяльність у суспільстві. Водночас, відсутність такого найменування унеможливлює функціонування людини в суспільстві. Жодної альтернативи реалізації прав і свобод людини та громадянина, гарантованих Конституцією України, поза системи електронної біометричної ідентифікації та присвоєння людині даною системою цифрового імені Законом не передбачається.

У короткому підсумку по відношенню до змісту розглянутого вище Закону, слід зазначити наступне:

1) електронний біометричний образ людини в Єдиному державному демографічному реєстрі у соціально-правовому вимірі стає первісним по відношенню до реальної людини;

2) Єдиний державний демографічний реєстр стає головним джерелом суб’єктності людини та здатності брати участь у будь-яких правовідносинах;

3) реалізація прав і свобод людини та громадянина, гарантованих Конституцією України, а також здійснення людиною будь-яких дій правового характеру (отримання заробітної плати, укладання угод, тощо) опиняється у залежності від процесу ідентифікації людини в Єдиному державному демографічному реєстрі;

4) держава через систему електронного біометричного обліку — Єдиний державний демографічний реєстр за формальними ознаками та фактично набуває прав власності на права та свободи людини та громадянина, а відтак, і на саму людину;

5) функціонування людини в суспільстві поза системи електронного біометричного обліку та наявності у людини даного системою цифрового найменування стає неможливим.

Проведена Комітетом етико-правова експертиза зазначеного вище закону знайшла підтримку в експертному середовищі та була схвалена як кваліфікована аналітична розробка.

Висновки Комітету були доведені до відома громадськості та експертів під час роботи круглого столу Громадської ради при Міністерстві юстиції України, який відбувся 9 листопада 2012 року, і в якому взяли участь члени Комітету з біоетики та етичних питань протоієрей Владислав Софійчук та Геннадій Таранюк.

Актуальність проведеної Комітетом роботи була зумовлена також загально церковним обговоренням проекту документу «О позиции Церкви в связи с появлением и перспективами развития новых технологий идентификации личности» розробленого Комісією Міжсоборної Присутності Руської Православної Церкви з питань взаємодії Церкви, держави та суспільства та відредагованого під головуванням Святішого Патріарха Московського та всієї Русі.

Голова Комітету з біоетики та етичних питань
при Священному синоді Української Православної Церкви
вікарій Київської Митрополії
єпископ Макарівський Іларій

http://orthodox.org.ua/

В рубриках: Контроль личности

 

Оставьте комментарий