Дитячі інтернати: пекло поруч з нами

08.09.2010

Куда идут отобранные ювенальной системой дети? В детские дома, приюты.

Что их там ждет?  Побои, унижения, насилие и даже смерть. Читайте о условиях жизни в детских домах глазами очевидцев:

Ігор Луценко, для УП _ Середа, 08 вересня 2010,
Поділитись: З 7 по 11 серпня в Ніжинському будинку-інтернаті для дітей з ураженням центральної нервової системи померли 4 дитини і один дорослий. Такою ціною у гламуризований вітчизняний медіа-простір прорвався сигнал із реальності, у якій живуть 110 тисяч дітей (дані президента Януковича), яким бракує батьківської опіки. У звичайний час світ цих дітей, хоч і знаходиться поруч, але непомітний для громадян та байдужий владі.

Випадок у Ніжині аніскілечки не здивує того, хто хоч трохи знайомий з так званою «системою державної опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування», з якої можна малювати картини пекла.

Зґвалтування, смерть, тортури, експлуатація дитини не є у цій системі чимось винятковим. Тож і смерть від хвороби в контексті повної беззахисності сиріт не виглядає надзвичайним фактом — так, ще один сюжет казенного «виховного процесу».

Відповідальні ж можновладці з Міністерства праці та соціальної політики, Мінсім’ї, молоді та спорту, Служба у справах неповнолітніх, правоохоронні органи та інші — не захищають вихованців будинків-інтернатів, а інколи навіть навпаки, допомагають репресувати тих, хто чинить опір.

Тортури

Нижче — спроба класифікувати усі неподобства, які відбуваються у інтернатах. Найбільшим масивом є те, що можна узагальнено назвати тортурами — тобто усі види страждань дітей, які свідомо спричиняються «системою виховання».

Одним із джерел для складання таблиці були відеосвідчення вихованців та працівників інтернатів — вони наводяться у частково розшифрованому вигляді.

Факти
Свідчення/Підтвердження

Повне позбавлення їжі
«Наказывают, без еды лишают. Дети голодают сутками».

«В Пищанском.. у нас тоже було… табличку если не вивчаєш, без їжі лишають… — Таблицу умноження? — Да».

Обмеження раціону
«Вам какие-то фрукты, овощи давали? — Нет».

Побиття, нанесення травм
«Кого-то били преподаватели, наказывали? — И не раз. Получают от этого удовольствие, ищут повод, для того, чтобы приложить руку на человека. Никто не защищает наши права».

«У нас бувало тоже, если мы подготавливали в суботу-неділю форму (а ми как раз [тогда] подготавливаем форму), если форма грязная — наказывали нас тоже, били. — А кто бил, преподаватели? — Да, да. — Кто директор там? — Сикорский, да. — Как, он тебя бил? — Ну я может просто не слухався, и он ударил меня головой об стенку. Ногой ударил тоже».

«Было физическое насилие, до недавнего времени это пока было без крови, но буквально вчера произошел действительно несчастный случай, когда нянечка в ночное время, мне, правда, неизвестно на каком основании, но искусала ребенка».

«…[Вихователь] причиняє легкі пошкодження, які караються згідно Карного кодексу України»

Приниження людської гідності
«Их [вихованців інтернату] раздевали… Выводили голыми по школе»

Окрема частина тортур у інтернатах — це тортури за допомогою передових досягнень медичної науки. Тих вихованців, які серйозно проштрафилися чи просто складають великий клопіт для вихователів, можуть примусово послати на психіатричне «лікування» чи катування — наприклад, уколами сильнодіючих препаратів.

«Их в медпункт т[ягали], аминазины кололи», — скаржиться один із хлопців, що живе у інтернаті.

«…Мене закинули в машину та відвезли до психіатричної лікарні, але перед цим протримали всю ніч у кабінеті старшої медсестри (…), де змушували підписати заяву на добровільне лікування у психіатричній лікарні», — це вже заява іншого, написана у правоохоронні органи. На цю заяву належної реакції не було, точніше, вона була своєрідною — у помешканні автора скарги провели незаконний обшук.

Зґвалтування. За свідченнями випускників інтернатів, зґвалтування молодших дітей старшими є чимось на зразок ритуалу. Ті, кого ґвалтували, згодом самі починають примушувати до статевих контактів тих, хто слабше. Така ситуація існує в багатьох закладах в умовах невтручання педагогів.

«Меня насиловали [в интернате] с 10 лет (…). Я не буду обманывать, я сам делал эти гадости [насиловал других]… Преподаватели знают, директора знают, врачи знают даже, это все знают».

Експлуатація. Вихованці — безкоштовна робоча сила, яку не гребують використовувати службові особи інтернатів у своїх корисливих цілях.

«Берут на работы во время учебы. Кто смотрит за этим? Они пашут как рабы. А на их месте ставят просто оценки, смотрят как они работают, так и ставят».

В результаті, у табелях сиріт стоять оцінки, які вони заробили не знаннями, а обміняли на свою працю. Значна частина дипломів у випускників інтернатів — липові, насправді багато хто з них не вміє навіть нормально читати.

Суїцид. Не дивно, що діти не витримують страждань і принижень, і накладають на себе руки. Про це мимохідь згадують у першому відео: «Случай був, коли украв він ілі что, то він повішався…».

Педагоги чи кати?

Контроль кадрів, що працюють з сиротами, практично відсутній. Ось такі заяви на своїх вихователів пишуть діти, втім, як правило, безрезультатно.

На роботу нерідко беруть людей без належної освіти та з сумнівними моральними якостями. Нижче — свідчення Віктора Конюшко, вихователя одного з дитячих інтернатів.

«После того, как я устроился на работу, я узнал, что настоящих педагогов тут всего 80%. Остальные воспитатели не имеют даже никакого образования. И с детьми никогда даже не были связаны в жизни. Корда пытались настоящие преподаватели приходить устраиваться на работу, то с ними проводилась соответствующая беседа.

Если они [руководства интерната — авт.] чувствовали, что педагог имеет знания, разбирается в детской психологи, то, как правило, такого человека на работу не брали. Потому сейчас, в основном, работают те люди, которые являются приближенными к администрации».

Віктора Конюшко було звільнено з посади наступного дня, коли керівництво дізналося про те, що даний запис було здійснено.

Влада

Про реакцію владних органів можна судити з заяви одного з потерпілих, що була наведена вище. Очевидно, що чиновники того ж Мінпраці — не ті люди, які будуть захищати сиріт.

Правоохоронці ж займають вигідну позицію, яка характеризується: а) частковим визнанням свавілля у інтернатах; б) небажанням або нездатністю притягати посадових осіб до реальної відповідальності.

Дійсно, органи державної влади інколи «бачать» порушення.

Проте захисникам прав неповнолітніх, з якими спілкувався автор, невідомо жодного випадку притягнення до кримінальної відповідальності. Це попри смерті дітей, масштабні крадіжки, факти фізичного насилля.

Як правило відповідальність — це всього лише письмова або усна догана.

Або — штраф.

Максимум — звільнення, з поновленням на аналогічній посаді деінде. Це — для людини, яка причетна до загибелі дитини внаслідок службової халатності.

Фактично, за смерті дітей ніхто не відповідає. Діти — нічиї, тому тортури в більшості випадків залишаються безкарними.
Але за все це суспільству доводиться платити. Потім, коли випускники інтернатів стають злочинцями. Одні через потребу виживати, інші — через ненависть до суспільства, що так жорстоко повелось з ними.

У Ніжині від хвороби вмерло п’ятеро вихованців — авторові ж відомий випадок, коли за одну добу випускник подібного інтернату вбив майже стільки ж людей. Без особливих корисливих мотивів — мотивом була помста за свої страждання.

Ігор Луценко, радник на громадських засадах міністра економіки, для УП

Статья полностью с видеоматериалами и документами на сайте http://www.pravda.com.ua/articles/2010/09/8/5363124/

В рубриках: Новости

Один отзыв на статью «Дитячі інтернати: пекло поруч з нами»

 

Оставьте комментарий